Як допомогти дитині пережити досвід війни: поради дитячого психіатра
Як
додати сил дитині у посттравматичному зростанні:
10 практичних
порад
1. Допомагаємо повернутись до звичної
функціональності.
2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй
безпорадності?» — це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині
(в усі часи). 3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми)
може зробити. 4. Дитині, навіть малечі, складно весь
час бути «об'єктом». 5. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент
стресу. 6. Підживлюємо відчуття близькості. 7. Уникаємо звинувачень. 8. Пробуємо нове. Ознака того, що дитина відновлюється, —
до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. 9. Повертаємо зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Під
час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле,
давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно
продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички,
ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій,
мрій у майбутнє. 10. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано,
дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Будь ласка, дозволяйте
собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це —
внесок у стійкість дитини. Кожній дитині потрібен свій час. І вони
точно впораються. І ми їм точно допоможемо”, - Світлана Ройз.
10 практичних порад
2. «Прямо зараз дитина стає сильнішою чи стверджується у своїй
безпорадності?» — це питання ставимо собі щоразу, коли допомагаємо дитині
(в усі часи).
3. Що б не відбувалося — фокусуємось на тому, що дитина (і ми)
може зробити.
4. Дитині, навіть малечі, складно весь
час бути «об'єктом».
5. Важливо пояснювати дитині, що відбувається з її тілом в момент
стресу.
6. Підживлюємо відчуття близькості.
7. Уникаємо звинувачень.
8. Пробуємо нове. Ознака того, що дитина відновлюється, —
до неї повертається цікавість, бажання досліджувати.
9. Повертаємо зв'язок між минулим, сьогоденням і майбутнім. Під
час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Нам важливо згадувати минуле,
давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно
продовжувати в сьогоденні те, що було нашими традиціями (прості звички,
ритуали), наповнювати доступними діями сьогодення та будувати міст з надій,
мрій у майбутнє.
10. Залишаємося дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано,
дитина це переживає складніше, ніж коли погано їй самій. Будь ласка, дозволяйте
собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близькість. Це —
внесок у стійкість дитини.
Кожній дитині потрібен свій час. І вони
точно впораються. І ми їм точно допоможемо”, - Світлана Ройз.
Немає коментарів:
Дописати коментар